Ярррркий вечер, бро, я точил на своем телефоне. Решил, что нужно сделать закладку - купить пару шишек марихуаны, чтобы навести медвежью порядочность в своей жизни. Бро, ты знаешь, иногда жизнь просто вставляет и нужно найти свое ускорение.
Выскочил из дома, проведя утро на пати с джанки. Мы с ними всегда на одной волне, бро. Подошел к тайнику, где всегда лежат наши драгоценные крисы. Раскрыл его и обнаружил, что кто-то уже поднял побольше, чем обычно. Вставило меня, бро, но я не собирался сидеть на месте, глядя, как другие курят без меня.
Бро |
Что случилось? |
Я |
Закладки закончились, кто-то уже забрал. |
Бро |
Да лан, не парься! У меня есть на связи один чувак, который может сделать дисконт на пару шишек. Он в курсе, как нас удивить, бро. |
Я |
Так точно, давай звонить! |
Мы позвонили этому парню и он сказал, что есть неподалеку. Мы решили пересечься в парке, бро. Там всегда можно найти что-то интересное. Чувак пришел с зеленым рюкзаком, наполненным настоящим товаром. Мы провели сделку, и наши шишки оказались в руках.
Бро! Ты чувствуешь запах? Это наш новый груз!
Мы с джанками решили устроить заплыв в надувном бассейне, чтобы отметить наше событие. Наполнили его пивом, чтобы чувствовать себя еще более бородатыми рэперами. Я включил музыку, чтобы создать нужную атмосферу.
Boom, boom, boom, бро, все это вставило меня еще больше. Я чувствовал себя настоящим кингом, владыкой наркотического опьянения.
Проглотил таблетку, чтобы усилить эффект, и нырнул в бассейн. Джанки присоединились ко мне, и мы начали лопать шишки одну за другой. Аромат витал в воздухе, и нас окружала настоящая медицина.
Время текло медленно, словно в замедленной съемке, бро. Мы с джанками смеялись, вспоминая нелепые приключения, которые нам довелось пережить. Каждое движение наполняло нас эйфорией и бесконечной энергией.
Суета вокруг не нарушала нашего праздника, и нам было все равно на окружающих. Мы были настолько увлечены собственным миром, что ничто не могло помешать нам.
Мои глаза сияли, словно звезды ночного неба. Наркотическое опьянение брало верх над реальностью, и я полностью погрузился в мир музыки и бесконечных впечатлений.
Бро, такие вечера - вечера, о которых ты помнишь всю жизнь. Мы с джанками просто наслаждались собственной свободой и безудержной радостью, окруженной густым дымом.
Время пролетело незаметно, и мы оказались в состоянии, когда движение становилось все сложнее. Но нам было все равно, бро, мы просто продолжали лопать шишки и наслаждаться вечером.
Но под конец, когда я уже был на вершине эйфории, меня осенило, что я забыл про одного из друзей. Я потерял его где-то в этой безумной вечеринке. Пытаясь найти его, я начал бродить по парку, в полной темноте.
Бро, где ты? Бро, отзовись!
Я прошел весь парк, но друга так и не нашел. Мое сердце сжималось от тревоги, и я начал паниковать. В моей голове крутились самые дикие мысли.
Что, если он попал в беду? Что, если я виноват в этом?..
Внезапно, я увидел его, спящего на скамейке, а рядом лежал пустой пакет от шишек. Он уснул, окунувшись в свой собственный мир, оставив меня в одиночестве. Сердце у меня забилось снова, бро, и я понял, что никогда больше не буду терять друзей в этой безумной игре наркотиков.
На следующий день я позвонил ему и извинился за свое безрассудство. Мы посмеялись и решили больше не брать всю эту дрянь. Мы осознали, что настоящие друзья - это самое ценное, что у нас есть. И никакие шишки или крисы не смогут заменить это.
Бро, я мог потерять друга, но понял, что нужно остановиться. Мы можем быть крутыми и без этого. Я больше не буду потакать своим джанкам.
И помни, бро, живи без границ, будь собой и держи своих друзей рядом!
Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...